Історія справи

Постанова ВГСУ від 10.03.2026 року у справі №706/1201/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року

м. Київ

справа № 706/1201/18

провадження № 51-3088 км 25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженої ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 09 квітня 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 07 травня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженки м. Христинівка Черкаської області,

яка проживає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК),

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

уродженки м. Умань Черкаської області,

яка зареєстрована та проживає за адресою:

АДРЕСА_2 ,

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК,

ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 ,

уродженки с. Білашки Тальнівського району

Черкаської області, яка зареєстрована та

проживає за адресою:

АДРЕСА_3 ,

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Монастирищенський районний суд Черкаської області вироком від 09 квітня 2024 року, залишеним без зміни ухвалою Черкаського апеляційного суду від 07 травня 2025 року, засудив ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК звільнив ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строку давності, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу.

Судові рішення стосовно ОСОБА_9 в касаційному порядку не оскаржуються.

За вироком суду ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 визнано винуватими в тому, що вони 08 червня 2018 року приблизно о 21 год, перебуваючи в міському парку ім. Т.Г. Шевченка, розташованому на перехресті вулиць Наконечного - Каравайського в м. Христинівка Черкаської області, діючи умисно та цілеспрямовано, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, що супроводжувалося особливою зухвалістю, з мотивів явної неповаги до суспільства, безпричинно, нецензурно висловлювались у бік ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та в подальшому нанесли останнім у різні частини тіла удари руками, чим спричинили потерпілим легких тілесних ушкоджень.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Захисник ОСОБА_6 , не погодившись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, подав касаційні скарги, в яких просить їх скасувати, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції:

- призначив ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 одне покарання для всіх, а не кожній обвинуваченій окремо;

- неправильно кваліфікував дії ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 296 КК, оскільки тротуар не є громадським місцем; дослідженими доказами не встановлено в діях його підзахисних умислу, спрямованого на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства; засуджені під час конфлікту намагались припинити агресивну поведінку ОСОБА_11 .

На касаційні скарги захисника прокурор подав письмові заперечення, в яких, наводячи відповідні обґрунтування, просить залишити скарги без задоволення, а оскаржувані рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджена ОСОБА_7 підтримали доводи касаційних скарг, просили скасувати оскаржувані рішення, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - закрити.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг, просив залишити оскаржувані рішення без зміни.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

У поданих касаційних скаргах захисник ОСОБА_6 покликається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій.

Згідно із ч. 1 ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК).

Вимогами ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

За змістом ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - під кутом зору достатності та взаємозв`язку.

Статтею 91 КПК передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК, та правильність кваліфікації їхніх дій за цією нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

При цьому суд першої інстанції врахував:

- показання потерпілих, свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ;

- відомості, що містяться у:

- протоколах від 12, 18 червня 2018 року про отримання виданих речей (DWD та СD диски з відеозаписами події вчинення хуліганських дій 08 червня 2018 року о 21:00 біля парку ім. Т.Г. Шевченка, що на перехресті вулиць Наконечного та Каравайського в м. Христинівка Черкаської області);

- протоколах від 19 червня 2018 року огляду та перегляду відеозаписів, що містяться на виданих DWD та СD дисках;

- протоколі від 05 липня 2018 року тимчасового доступу до речей і документів (медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_10 );

- висновках експерта № 02-01/801, № 02-01/802 від 10 липня 2018 року, якими підтверджуються спричинення потерпілим ОСОБА_22 , ОСОБА_10 легких тілесних ушкоджень;

- відеозаписах події, що сталась 08 червня 2018 року о 21:00 біля парку ім. Т.Г. Шевченка, що на перехресті вулиць Наконечного та Каравайського в м. Христинівка Черкаської області .

Водночас місцевий суд проаналізував і надані в судовому засіданні показання обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_23 , дав їм належну оцінку, співставивши їх із сукупністю інших досліджених доказів.

На підставі вказаних доказів суд першої інстанції встановив сукупність усіх визначених законом ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК, та, ухвалюючи вирок, дійшов висновку про доведення винуватості ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого діяння поза розумним сумнівом.

Колегія суддів уважає, що вирок суду першої інстанції належним чином умотивований і відповідає вимогам статей 370 374 КПК. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засуджених визнано винуватими, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом, з дотриманням вимог КПК, правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Як установлено з матеріалів кримінального провадження та технічних носіїв запису судових засідань, під час судового розгляду в суді першої інстанції учасникам процесу було забезпечено право на відстоювання своєї позиції.

Суд першої інстанції під час судового розгляду перевірив усі аргументи сторони захисту і навів достатні мотиви для їхнього відхилення.

На думку колегії суддів, судовий розгляд проведено з дотриманням вимог статей 22 23 323 337 КПК, в межах пред`явленого обвинувачення, та діям ОСОБА_7 , ОСОБА_8 дано правильну юридичну оцінку.

Обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого злочину, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, дані про їх особи (позитивно характеризуються за місцем проживання), тобто дотримався вимог статей 50 65-67 КК.

Водночас суд першої інстанції з огляду на те, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 вину не визнали, вчинили кримінальне правопорушення в 2018 році, строк притягнення до кримінальної відповідальності за яке минув, дійшов висновку про необхідність звільнення обвинувачених від покарання на підставі статей 49 74 КК.

Під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404 405 407 412-414 КПК, належним чином перевірив доводи апеляційних скарг, зокрема, захисника ОСОБА_6 , яка за своїм змістом є фактично аналогічною до доводів, викладених у його касаційних скаргах, проаналізував їх, дав на них вичерпні відповіді, навівши в ухвалі відповідне обґрунтування.

За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував досліджені судом першої інстанції докази та підтвердив те, що їхня сукупність поза розумним сумнівом доводить винуватість ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК.

Також суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду дійшов таких висновків:

- відеозаписи з мобільних телефонів є належними доказами, оскільки в повній мірі, об`єктивно відображають обставини кримінального правопорушення та разом із іншими доказами, наявними в матеріалах справи, доводять як подію кримінального правопорушення, так і винуватість обвинувачених у його вчиненні, а також підтверджують нанесення ударів потерпілим;

- суд першої інстанції не врахував показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_24 , позаяк жоден з них не вказав про нанесення обвинуваченими тілесних ушкоджень потерпілим, що вказує на їх зацікавленість у розгляді справи; .

- висновки експерта є допустимими доказами, відповідають вимогам статей 101 102 КПК, проведені кваліфікованим та досвідченим експертом, на підставі наданих матеріалів;

- витяг зі стенограми 23 сесії Черкаської обласної ради від 27 червня 2018 року, на якому заслуховувались ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , обґрунтовано визнано місцевим судом недопустимим доказом через порушення принципу безпосередності сприйняття показань;

- підстави для закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК відсутні, оскільки строків досудового розслідування, визначених ст. 219 КПК, (повідомлення обвинуваченим про завершення досудового розслідування, вручення обвинувального акту та скерування його до суду для розгляду по за межами строку досудового розслідування) порушено не було;

- покарання обвинуваченим призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК, як і звільнення їх на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК від призначеного покарання.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

Доводи про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 296 КК

Захисник ОСОБА_6 в касаційних скаргах указує на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 296 КК, оскільки тротуар не є громадським місцем, дослідженими доказами не встановлено в діях його підзахисних умислу, спрямованого на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства.

Проте зазначені доводи Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального закону.

Зі змісту ст. 296 КК убачається, що хуліганство - це умисне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, яке супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.

Отже, при кваліфікації хуліганства суди, перш за все, мають звернути увагу на те, що безпосереднім об`єктом хуліганства є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття. Підтримання громадського порядку є одним із важливих чинників захисту честі, гідності, здоров`я, безпеки громадян, їх спокійного відпочинку та безперешкодної праці, втілення інших природних, соціальних і культурних прав членів людської спільноти.

За зовнішніми ознаками хуліганство певним чином схоже на ряд інших злочинів, зокрема на ті з них, що посягають на здоров`я, честь і гідність людини, її майно. Критеріями розмежування цих діянь є насамперед об`єкт посягання, що визначає правову природу та суспільну небезпечність кожного з них, і мотив як ознака суб`єктивної сторони злочину.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо.

Для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього кримінального правопорушення у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.

Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього правопорушення є місце його скоєння, а саме - громадське місце.

Найчастіше це відбувається на вулицях, у парках, місцях проведення публічних заходів й інших громадських місцях. При цьому, відповідно до сталої судової практики вважається, що громадський порядок може бути порушений в безлюдному місці, в будь-який час доби, за відсутності сторонніх осіб, тобто в присутності лише потерпілого.

Громадське місце - частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під`їзди, а також підземні переходи, стадіони. Зокрема, громадським місцем є ліфт, таксофон, приміщення та територія закладів охорони здоров`я, навчальних закладів, дитячих майданчиків, спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, закладів фізичної культури і спорту, під`їзди житлових будинків, підземні переходи, транспорт загального користування, що використовується для перевезення пасажирів, приміщення закладів ресторанного господарства, об`єктів культурного призначення, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ, стаціонарно обладнані зупинки маршрутних транспортних засобів, приміщення підприємств, установ та організацій усіх форм власності, готелів та аналогічних засобів розміщення громадян, гуртожитків, аеропортів та вокзалів.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.

Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання протиставити себе оточуючим, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти. Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція інших на провокуючі дії, в тому числі спроба їх припинити, стають приводом для подальшого насильства.

Тобто для юридичної оцінки діяння за статтею 296 КК обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства (постанова Великої Палати від 03 липня 2019 року у справі №288/1158/16-к).

Крім того, за усталеною судовою практикою дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім`ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, необхідно кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. При цьому за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.

Суд першої інстанції під час судового розгляду встановив те, що:

- діяння здійснювалися обвинуваченими в активній формі, саме з їхньої ініціативи, з використанням ними незначного (нікчемного) приводу зі сторони потерпілого ОСОБА_11 (вітання із застосуванням нецензурної лайки), який фактично зробив їм зауваження щодо порушення громадського порядку (паркування автомобілів у парку, вживання алкогольних напоїв у громадському місці);

- такі діяння мали місце в публічному (громадському) місці (в парку) та на очах в інших осіб, що супроводжувались нецензурною лайкою та фізичним насильством стосовно потерпілих;

- такими діями обвинувачених був грубо порушений громадський порядок, завдана шкода здоров`ю потерпілих, порушені їх права та свободи, а також права та свободи інших осіб, які були в той час присутні у парку, не дотримано усталених правил комунікації (спілкування);

- потерпіла ОСОБА_25 взагалі не була ініціатором конфлікту, будь-яких зауважень обвинуваченим не робила, нецензурної лексики не вживала, а була поруч зі своїм чоловіком ОСОБА_11 , конфлікт відбувався в місці, де проходили потерпілі;

- саме обвинувачені підійшли до потерпілих, показали свою зверхність та байдуже ставлення до правил і норм поведінки в суспільстві, до злочинного посягання вони не перебували в особистих неприязних стосунках.

З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку про те, що обстановка й обставини подій, динаміка їх розвитку й об`єктивні ознаки поведінки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 безсумнівно свідчать про їхнє свідоме бажання порушити саме громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, а не вчинити злочин проти особи з особистих мотивів.

Колегія судів касаційного суду погоджується з такою позицією суду та вважає, що суд першої інстанції під час юридичної оцінки об`єктивних даних (обставин) з`ясував: природу взаємин, які склалися між засудженими і потерпілими; причину виникнення діяння; місце вчинення протиправних дій, обстановка та обставини, за яких відбувався перебіг посягання; характер і динаміку дій ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , наслідки й причинний зв`язок між цим та діями останніх.

Колегія суддів відхиляє твердження захисника про те, що тротуар не є громадським місцем, з огляду на таке.

Тротуар - це елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.

Під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції перевірив твердження захисника про те, що тротуар не є громадським місцем та слушно, на думку Суду, його відхилив, з огляду на те, що тротуар, як місце вчинення кримінального правопорушення, розмежовує собою і прилягає як до паркової зони, так і до проїзної частини.

Крім того, колегія суддів відмічає, що тротуар - це частина вулично-дорожньої мережі, яка є вільною для необмеженого кола осіб і призначена для руху пішоходів, тобто є громадським місцем.

Відтак доводи касаційної скарги захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 , ОСОБА_8 зач. 2 ст. 296 КК, є безпідставними.

Доводи про призначення одного покарання для всіх обвинувачених, а не кожній окремо

У касаційній скарзі захисник посилається на те, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 одне покарання для всіх, а не кожній обвинуваченій окремо.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначається, зокрема, покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом, у тому числі про позбавлення державної нагороди України.

Як убачається з вироку суд першої інстанції, визнав ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК, та призначив їм покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з посиланням захисника на те, що суд першої інстанції мав призначити покарання кожній обвинуваченій, проте це в даному випадку не є тим істотним порушенням вимог КПК, яке є безумовною підставою для скасування судового рішення, крім того, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на підставі ч. 5 ст. 74 КК звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строку давності, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу.

Ураховуючи вищезазначене,колегія суддів уважає, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Беззаперечних доводів, які би ставили під сумнів законність судових рішень, умотивованість їхніх висновків щодо наявності в діях ОСОБА_7 , ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК, захисник у касаційній скарзі не навів.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441 442 КПК, Суд

постановив:

касаційні скарги захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 09 квітня 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 07 травня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - без зміни.

Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3